Українці у світі: цифри, статуси і нова реальність 2026 року

Понад чотири роки повномасштабної війни розсіяли мільйони українців по десятках країн — від сусідньої Польщі до Канади, США та Австралії. Те, що у 2022-му було раптовою хвилею втечі, у 2026-му перетворилося на сталу, хоч і напружену, реальність: люди вкоренилися, діти пішли до місцевих шкіл, дорослі знайшли роботу — і водночас майже всі живуть від продовження статусу до продовження статусу. Цей матеріал — про масштаб української присутності у світі, про правові статуси в ключових країнах і про те, куди все рухається.

Точної цифри не існує — реєстри в різних країнах рахують по-різному, люди переїжджають, знімаються з обліку, повертаються. Але порядок величин у 2026 році стабільний.

За даними УВКБ ООН, станом на початок 2026 року у світі зафіксовано близько 5,9 млн українських біженців, з яких приблизно 5,3 млн — у Європі. Український Мінекономіки, посилаючись на ООН, наводить дещо іншу розкладку станом на 30 квітня 2026 року: 5,76 млн осіб поза росією, з них 5,21 млн у Європі й близько 0,55 млн за її межами.

Окремо стоїть росія: там, за оцінками УВКБ, перебуває приблизно 1,2–1,3 млн українців, але ці дані не оновлювалися з 2023 року й не входять до офіційної статистики агентства.

Усередині самої України залишаються ще близько 3,7 млн внутрішньо переміщених осіб — людей, які втекли з окупованих чи прифронтових регіонів, але не виїхали за кордон.

У 2026 році загальна тенденція — стабілізація з повільним зниженням: масштабного повернення немає, нових масових виїздів теж, а щомісячні коливання пояснюються здебільшого оновленням реєстрів.

Дев’ять із десяти українських біженців — у Європі. Але саме поза Європою за останній рік сталися найдраматичніші зміни в правилах.

Українська громада зараз має дуже специфічний демографічний портрет: близько 43% – дорослі жінки, майже третина (близько 30%) – діти й підлітки, і приблизно 27% – дорослі чоловіки.

Це показує, що є величезна частка домогосподарств, де одна доросла людина одночасно відповідає за роботу, догляд за дітьми, вивчення мови й документи. Це дуже складно та водночас пояснює: нижчу зайнятість жінок із малими дітьми, і попит на садочки та групи продовженого дня, і те, чому питання шкільної інтеграції дітей стало для української громади не менш важливим, ніж питання працевлаштування.

Ключова новина літа 2026-го: 15 липня країни ЄС домовилися продовжити тимчасовий захист для тих, хто виїхав з України, ще на рік – до 4 березня 2028 року. Раніше статус діяв до 4 березня 2027-го. Формальне ухвалення рішення та публікація в Офіційному віснику ЄС очікуються найближчими тижнями.

Разом із продовженням з’явилася й нова умова: надалі тимчасовий захист надаватимуть лише тим, хто виконав свої військові обов’язки в Україні. Підтвердженням може бути, наприклад, паспорт зі штампом про легальний виїзд або документ про звільнення від військового обов’язку чи його виконання. Важливо: це обмеження стосується “лише нових заявників” і не поширюється на тих, хто вже має тимчасовий захист у ЄС.

Тимчасовий захист і надалі дає однаковий базовий пакет прав у всіх країнах ЄС: проживання, доступ до ринку праці та житла, медична допомога, соціальна підтримка, освіта для дітей.

Американська картина у 2026-му — найтривожніша. Програму Uniting for Ukraine (U4U), за якою до країни в’їхало понад 240 тис. українців на гуманітарному паролі, призупинено з січня 2025 року: нові заявки не приймають, а тим, хто вже в країні, доводиться подаватися на повторний парол.

Тимчасовий захищений статус (TPS) для України діє до 19 жовтня 2026 року — його мають близько 101 тис. осіб. Що буде після цієї дати, невідомо: адміністрація переглядає TPS для низки країн, і щодо України остаточного рішення поки немає. Обробка притулку та паролю сповільнена або заморожена, зросли збори й черги. Для багатьох єдиним чинним статусом залишається саме TPS, тому його можлива невизначеність восени 2026-го — предмет серйозного занепокоєння громади.

Через програму CUAET до Канади приїхало близько 300 тис. українців. Сама програма закрита для нових заявників, але у 2026 році Оттава продовжила можливість подовжувати дозволи на роботу до 31 березня 2027 року (для тих, хто прибув вчасно), з видачею дозволів на строк до трьох років.

Ключова проблема — відсутність простого шляху до постійного проживання. Уряд відкрито заявляє, що очікує повернення українців після завершення війни, тоді як українські організації (зокрема Конгрес українців Канади) наполягають на створенні окремого шляху до ПМП для тих, хто вже осів. Дискусія триває.

У Британії діє схема Ukraine Permission Extension (UPE). Перше продовження дає 18 місяців, друге (заявки відкрилися 8 квітня 2026 року) — ще 24 місяці, сумарно до 3,5 року понад початковий строк. Права зберігаються повні: робота, навчання, оренда, доступ до публічних коштів.

Але, як і в Канаді, прямого шляху до постійного проживання схеми не дають. Крім того, нові візи Homes for Ukraine тепер видають на 18 місяців замість колишніх трьох років, а спонсорувати родичів можуть лише британські громадяни й постійні резиденти — Британія свідомо наближає свою модель до європейського тимчасового захисту.

Попри всі відмінності, майже всі країни рухаються в одному напрямку. Логіка скрізь однакова:

Для мільйонів українських людей це означає, що найближчі роки — час рішень: закріплюватися на новому місці (шукати роботу за фахом, оформлювати національний дозвіл, вивчати мову) чи готуватися до повернення. Проміжного «вічно тимчасового» стану держави дедалі менше готові підтримувати.

Масового повернення поки немає, але воно вибіркове. Найчастіше повертаються старші люди та ті, чиї домівки — у відносно безпечних регіонах. Найрідше — жінки з дітьми з окупованих чи прифронтових областей сходу й півдня, де повертатися просто нема куди.

Багато хто живе у стані «подвійної невизначеності»: рішення про повернення залежить і від безпекової ситуації, і від того, чи буде куди повертатися — понад 2,5 млн осель в Україні пошкоджено або зруйновано.

За чотири роки українці за кордоном збудували те, чого не видно в міграційній статистиці: суботні школи й українські класи, парафії, культурні центри, книгарні, фестивалі, тисячі малих бізнесів — від кав’ярень до IT-студій. Лікарі, вчителі, інженери, айтівці поступово повертаються до своїх професій — повільніше, ніж хотілося б через визнання дипломів, але повертаються.

Ця інфраструктура громади робить те, чого не може жодна державна програма: перетворює чуже місто на місце, де можна жити.

У 2026 році українці у світі — це вже не «біженці першого року», а велика, вкорінена, але юридично вразлива громада. Захист продовжують, але з дедалі чіткішим сигналом: тимчасове має або стати постійним через звичайні правила, або завершитися поверненням. Держави дають час — але саме час, а не гарантію. І те, як мільйони людей розпорядяться цими роками, значною мірою визначить і їхнє власне майбутнє, і майбутнє повоєнної України.

—

Джерела:  УВКБ ООН (глобальна статистика біженців та план на 2026 рік); Мінекономіки України (моніторинг, дані станом на 30.04.2026); Євростат (тимчасовий захист у ЄС); Рада ЄС, пресреліз від 15.07.2026 (продовження захисту до 4 березня 2028) та рекомендація від 16.09.2025; Migration Policy Institute і Ukraine Immigration Task Force (США, U4U/TPS); IRCC та CIC News (Канада, CUAET); Home Office / Парламент Великої Британії (схема UPE).